Історія села Баворів

Баворів— село Тернопільського району, Тернопільської області. Центр сільської ради, якій підпорядковано також село Застав'є. Розташоване за 20 кілометрів від Тернополя і 3 від найближчої залізничної станції в Прошовій.

Баворів, зараз невелике село (населення трохи більше за 680 чол.), колись був не набагато гіршим за сусідів: поселення, вперше згадане в документах під 1522 роком, вже в 1540 р. пишалося міським статусом. (Вікіпедія датує першу згадку 1439 р. і називає задокументованого власника поселення, С.Баворовського. Абсолютно логічне прізвище). В ті часи місто мало шанси лише в тому випадку, коли могло себе захистити. Баворів міг: з трьох боків він був оточений густими лісами, а з четвертого боку - високі кручі над тихою річкою Гнізною. Ідеальне для оборони місце!

 

За версією тижневика "Львів'янин" (№ 17 за 1836 р.) так виглядав замок в Баворові в 1679 р.

 

 Старим гравюрам і хочеться вірити - а важко. Правдивості в них стільки ж, скільки реальності в героїв якогось Бориса Вальєхо: виглядають круто, але в справжньому житті не зустрічаються. Так і з Баворовим: замість романтичного замку з вежами та куполами маємо напівзавалені пивниці і кардинально перебудовану церкву. А от краєвид з замкової гори - він майже той самий, що і колись. І навіть тихі гуси в Гнізні якісь патріархально-антикварні, казкові. І власників містечка Баворовських починаєш розуміти: в такому місці не звести твердиню було неможливо.

 Первісний замок був дерев’яно-земляним - і вже хоча о тому занадто архаїчним (особливо як на дату його зведення, близько 1600 р., коли по всьому Поділлю виростали кам'яні фортеці). Не дивлячись на високі береги і непролазні хащі навколо, татарва та турки до міста таки пробиралися - і палили Баворів раз по разу. Воріженькам часом все-таки діставалося по заслугам: біля Баворова в 1589 р. були розбиті кримські татари.

В часи Визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького, а саме в 1648 та в 1649 рр. в Баворові було знищено 98 садиб.

Тому знадобився новий замок, більш надійний - і його було зведено в II половині XVII ст. ("Львів'янин" датує побудову 1679 р., що сумнівно: в ті часи Поділля стогнало від турків і на таку шикарну будівлю не вистачило б ані часу, ані коштів). Товстий талмуд "Земля тернопільська" ("Джура", 2003) стверджує, що руїни замку тягнуться нині від Гнізни - і аж до перебудованої замкової церкви Різдва св. Йоана Хрестителя. Цього речення достатньо, щоб в краєзнавця загорілися очі - і він почав шукати шляхи до Баворова. Тільки от решток замку значно менше, аніж хотілося б.

 

Культові споруди Баворова.

 

Першою пам'яткою Баворова зі сторонни села Скоморохи став закинутий римо-католицький костел. Замків в Баворові було аж два, були вони не тут, а на горі (при цьому робиться непевний жест кудись на захід, де сідає сонце і де розташоване село Грабовець) і від них не лишилося й сліду. А тут - просто костел..

Розгадку варто шукати всередині. Заходиш - і ахаєш: в напівруїні все ще збереглися залишки головного і бічних вівтарів, амвону, нео-готичної сповідальні. Стіни вкривають фрески - їх добряче побив час, але сюжети вгадуються досить просто. Он з лівого боку копія шедевру Леонарда да Вінчі "Таємна вечеря", от коронація ?мадонни, от вознесіння Ісуса Христа. Трапляються й орнаменти.

 

Ліворуч від головного входу - солідні сходи на хори. Ліворуч від головного вівтаря - не менш солідні сходи в нікуди (вели, певно, на дах, зараз замуровані).

 Праворуч від головного входу - єдина вціліла меморіальна плита (на місці інших трьох - пусті місця, вирвані давно ті таблиці). На плиті можна розібрати лише фрагменти: "DOMДавніх Kollatorow (?) рештки понівечені (далі слово погано читається) до новозведеної святині помістив в спокою. Цей пам'ятний камінь поклав Віктор граф Баворовський в році 1862".

Восени 2009 р. римо-католики взялися до ремонту баворівського костелу. Храм має тепер замок на дверях, всі рештки вівтарів зсередини були перевезені до Бережан. Чомусь.

 

 

Ну ось і розгадка? Якби ж то. Біля входу до костелу стоїть кам'яна розбита чаша на святу воду. Датована 1803 р. А "Земля тернопільська" приписує будівництво храму ксьондзу Я. Шуберу на початку XX ст. Костели взялися масово будувати на Галичині в 1919-1939 рр. На той час баворівська святиня виглядає недоречно старомодною. На 1803 рік вона теж не тягне. А от 1862-ий видається цілком ймовірною версією. Щоправда, датою побудови вказано нечітке "до Першої світової війни" (1862 р. був теж ДО Першої світової). Можливо, межа ХІХ-ХХ ст.? Стилістично може бути. Але як тоді бути з пам'ятною плитою? В реєстрі пам'яток місцевого значення напроти костелу стоїть лаконічне "XIX ст."...

З храмом на замчищу простіше (начебто). Це перероблена в 1747 р. з замкового костелу церква під титулом Йоана Хрестителя. Сам костел походив з XVI ст., від нього залишилася частка ?напівкруглої апсиди.

На початку ХХ ст. в селі стояли руїни ще однієї церкви, навколо котрої були надгробки XVI ст. До 2009 року ані храм, ані надгробки не дожили. Проте на старих ділянках сільського цвинтаря стоїть невелика каплиця, прикрашена скульптурами якогось святого та мадонни. Можливо, тут упокоїлися власники села? Ними, нагадаю, були Баворовські, які з 1779 р. носили титул графів Священної Римської імперії (таку бучну назву мала колись імперія Габзбургів).

Крім сакральних пам'яток Баворів може похвалитися й більш камерними речами - як от фігури та хрести. Найцікавіша з фігур розташована неподалік руїн костелу, по дорозі на замчище (ах так, забула сказати: замкову церкву з дороги не видно - якщо ви їдете зі Скоморохів. Проте її гарно помітно на шляху з Тернополя).

 

Так от, фігура - супер! Це своєрідне, народне, наївне і щире бачення класичного сюжету П'єти. Найсумніший з існуючих моментів: мати оплакує смерть власної дитини. Крихітний білосніжний Христос обважніло звисає в обіймах Марії - літньої селянки з простими рисами обличчя і великими босими ногами. Ярусом нижче на кожну зі сторін світу дивляться чотири голубоокі євангелісти - і вони вже не білі, а яскраво-кольорові. Ще нижче - яскрава квітка

Схоже, невідомому автору цієї фігури належать і скульптури, які прикрашають кам'яну аркову дзвіницю замкової церкви. Там на нас чекають вже не менш голубоокі, хоча й трошки лисуваті апостоли Петро і Павло. На замчищу також збереглося кілька хрестів.

Неподалік села виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури та культури кулястих амфор.

Перша писемна згадка відноситься до 1439 року, коли село було власність С. Баворовського. У 1540 році Баворів згадано як приватне містечко [2], яке мало оборонний замок.

У 1589 році біля села були розбиті кримські татари.

1779 Баворовські [3] отримали титул графів Священної Римської імперії.

З розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру, містечко занепало.

 

Руїни Баворівського млина на Гнізній

       Так живе Боворів сьогодні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       Краєвиди сучасного села