Гусятинська районна державна адміністрація
48201, смт.Гусятин, провулок Героїв Майдану, 1
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

.
На головну

«Україна пам’ятає, світ визнає!» - під такою назвою діє виставка в Гусятинському краєзнавчому музеї


   

Протягом  місяця працівники Гусятинського районного комунального краєзнавчого музею проводитимуть для учнівської та студентської молоді тематичні екскурсії, бесіди-спогади, інформаційні години присвячені пам’яті  жертв Голодоморів в Україні.  Під час тематичної екскурсії «Скорботна пам’ять поколінь», біля фото-документальної виставки інсценованої речовими матеріалами, присутні вшановують  загиблих від голоду хвилиною мовчання та запаленням свічки пам’яті. 

Сьогодні 24 листопада 2015 року у виховній інформаційній годині пам’яті взяли участь учні 5 – А класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів смт Гусятин (класний керівник  Марцінковська Інна Іванівна).

 

 

 

Щороку Україна прихиляє коліна перед жертвами Голодомору 1932-1933 років, вшановуючи пам'ять мільйонів загублених життів співвітчизників, які стали жертвами страшного штучно створеного голоду, що був нічим іншим як геноцидом проти українського народу.

Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів.

Майже повне вилучення органами влади продуктів харчування змусило українського селянина вишукувати різноманітні замінники їжі, затрачаючи при цьому чимало зусиль, щоб приготувати щось подібне до страви, хоча стравою це неїстівне вариво було важко назвати. Коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, кропиву, липу, льон. Селяни розкопували нірки ховрахів, щоб знайти хоч жменьку зерна, прихованого цими запасливими тваринками. Загалом люди їли все, що можна було жувати. Доходило до того, що селяни кришили солому на дрібненьку січку і разом із просяною та гречаною половою, корою з дерева, змішуючи з лушпинням картоплі пекли хліб.

Жорна теж конфісковували, їх доводилося ховати, вони давали хоч надію на життя, адже здобуті замінники їжі треба було змолоти, причому так щоб ніхто не взнав і не доніс. Були випадки, коли сільські активісти забирали і розбивали жорна, горщики зі «стравою», аргументуючи це так: «Не виконали заготівлю, а самі щось мелете».

Найгірше доводилось новонародженим дітям, адже в матерів не було грудного молока. Зі свідчень відомо, що мати давала дитині ссати напій із маківки, і вона засинала на днів три.

Про жахливість голоду свідчить також вживання в їжу павуків, які в українському суспільстві заборонено вбивати з обрядових міркувань.

Зі свідчень відомо, що багатьом селянам допомагали вижити корови, яких ховали по ярах та лісах, а жінки тихцем бігали їх доїти.

Голодуючі ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні споконвіків оберігали, ніколи не руйнували їхні гнізда. За народними віруваннями, споживання лелечого м’яса прирівнювалось до людожерства.

Людей, які пережили Голодомор, дотепер не покидає страх, чимало з них завжди мають про запас мішечок борошна чи сухарі.

Хоч голодомор 1932-1933рр. наш район і не зачепив , але жителі Гусятина і навколишніх сіл збирали та передавали  східним українцям допомогу у вигляді зерна, муки, крупів. Передати було дуже складно, проте  наші земляки не могли залишитись осторонь такої страшної біди братів-сусідів. Є люди , які по сьогоднішній день проживають на території Гусятинщини, які пережили ті голодні страшні роки, у  пам’яті яких збереглось багато сумних спогадів про той час . Одним з них є Сороколіт Іван Михайлович, герой Соціалістичної Праці, колишній голова колгоспу «Маяк» у с. Котівка Гусятинського району (зачитуються Спогади про великий голод Сороколіта І.М. із авторської  книги «Поле мого життя»;м.Тернопіль,2013рік. )

У багатьох містах світу та України встановлено пам’ятники жертвам голодомору (Київ – Михайлівська площа, Канада – у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпезі ) ; у Лубнах Полтавської обл.. є меморіальний курган ; у Пармі , Огайо – меморіальний тризуб Українського православного собору св.. Володимира ; меморіальні хрести у Харкові, Миколаєві, Коломиї, Дніпропетровську.

Наприкінці хочеться звернутись до вас словами Великого Пророка України Тараса Григоровича Шевченка:
…Отак і ви прочитайте!
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників кого, коли
За що розпинали…

Ми зараз живемо в інший час, і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Тож запалімо свічки. В пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями, і вшануємо їхню пам'ять хвилиною мовчання, схиливши голови вдивляючись в полум’я свічки згадати тих, хто загинув такою важкою смертю.

 




 

Інформаційні послуги